Розріз 992

Сучасний (голоценовий) ґрунт Ж.М. Матвіїшина та О.Г. Пархоменко (2008) визначили як лучний чи лучно-чорноземний. Результати наших палеопедологічних досліджень, у т.ч. мікроморфологічних, опубліковані. Проаналізовані нами риси макро- та мікробудови голоценового ґрунту (глибока гумусованість профілю, відносна вилуженість маси від карбонатів та її добра агрегованість) вказують на його формування під вирішальним впливом біогенно-акумулятивних процесів (гумусоутворення і гумусонакопичення), що підтверджує визначення сучасного ґрунту як лучно-чорноземний. В північно-західній стінці цього ж розкопу, в шурфі № 2, на відстані 5 м від основного шурфа, досліджено ґрунтовий профіль чорнозему типового, що є автоморфним ґрунтом для даної території.

Бузький горизонт представлений білясто-грязно-палевими лесоподібними суглинками, які сильно перетворені ґрунтовою фауною. Еолово-делювіальне походження лесоподібних суглинків вказує на їх формування протягом холодного етапу розвитку плейстоценової природи в умовах перигляціального клімату. Цей факт підтверджується ознаками кріогенних процесів: соліфлюкційними деформаціями та морозобійними тріщинами, що зафіксовані в світі витачівських ґрунтів. Полігональна структура останніх чітко вказує на інтенсивні кріогенні процеси протягом бузького часу.

Макро- та мікроморфологічні дані дослідження світи витачівських ґрунтів, вказують на специфічність природних умов часу їх формування. Карбонатність та мала потужність профілів витачівських ґрунтів вказують на їх степовий, а можливо, й сухостепий генезис. Характер мікробудови, у вигляді злитих блоків, в середині яких щільно упаковані нодульні стяжіння карбонатно-залізисто-глинистої речовини, вказує на контрастні, змінно-волого-посушливі умови, що сприяли сегрегації глинистої речовини з колоїдних розчинів. Значна оглиненість, озалізненість та карбонатність маси, вивітреність зерен мінерального скелету свідчить про сприятливіші за сучасні умови для проходження процесів вивітрювання. Нами витачівські ґрунти визначено, як дерново-бурий ґрунт заключний стадії (vt_c), бурий ґрунт пізнього кліматичного оптимуму (vt_b2) та темно-бурий алювіальний ґрунт раннього оптимуму (vt_b1), що сформувався на субаквальних супіщано-легкосуглинкових удайських відкладах третьої тераси.

Якщо враховувати, що переважна більшість крем’яних палеолітичних артефактів знаходиться у ґрунті vt_b2, то можна припустити, що життєдіяльність давньої людини пов’язана з поверхнею ґрунту vt_b1. Стоянка давніх мисливців, в крем’яних знаряддях яких поєднуються риси життєдіяльності неандертальців та кроманьйонців, була розташована на низькій терасі давньої Висі, в той час першій надзаплавній, близько до русла річки, можливо навіть на рівні високої заплави, оскільки ґрунт раннього оптимуму витачівського часу нами визначено як темно-бурий дерново-алювіальний. Формування даного типу ґрунту передбачає певний рівень зволоження внаслідок близькості ґрунтових вод та інтенсивний розвиток дернових процесів на супіщано-суглинкових породах.

В пізній оптимум відбулася аридизація природних умов, внаслідок чого сформувалися специфічні бурі ґрунти аналоги яких відсутні в сучасному ґрунтовому покриві. Вони могли формуватися в умовах контрастного, змінно-волого-посушливого специфічного клімату. Внаслідок інтенсивних кріогенних процесів протягом бузького часу, на які вказують соліфлюкційні деформації, полігональні морозобійні тріщини та тріщини менших розмірів світа витачівських ґрунтів зазнала перемішування, а ґрунт заключної стадії зберігся фрагментарно. 

У бузький час, що характеризується чи не найбільшим максимумом похолодання в плейстоцені, коли природні умови набули рис холодного та сухого перигляціального клімату, давня людина була змушена відступити на південь.