Горизонт 471

Загальна інформація
Номер розрізу
Індекс
df
Глибина min
1.30 м
Глибина max
2.60 м
Період
плейстоцен
Етап плейстоцену
дофінівський
Морфологічний опис

Дофінівський горизонт (1,3-2,6 м) – представлений двома ґрунтами: світло-бурим ґрунтом заключної стадії dfс та чорноземом кліматичного оптимуму dfb.

dfс (1,3-1,8 м) – світло-бурий, слабко перетворений процесами ґрунтоутворення лесоподібний суглинок, грудкувато-розсипчастий, без поділу на генетичні горизонти. В ґрунті знаходиться велика кількість світло-бурих кротовин та червоточин. Перехід до dfb чіткий, за підсиленням сірого забарвлення. Межа хвиляста, з плямистими виділеннями карбонатів.

dfb (1,8-2,6 м) – чорноземний ґрунт з генетичними горизонтами Нk, Рhk та Рk. 

Нk (1,8-2,0) – буро-сірий, пухкий, піщано-пилуватий легкий суглинок, грудкуватий, з нестійкими структурними відокремленнями, до низу світлішає. Просочений карбонатами, з сірими кротовинами. Перехід поступовий, за посвітлінням забарвлення; 

Рhk (2,0-2,4) – палево-сірий, світлий, пухкий, грудкуватий піщано-пилуватий легкий суглинок. З тонким карбонатним міцелієм, з сірими та темно-сірими кротовинами та червоточинами. Перехід поступовий, межа хвиляста; 

Рk (2,4-2,6) – палевий, пухкий, лесоподібний суглинок з карбонатними вицвітами, нальотами та міцелярними формами СаСО3. Багато кротовин та червоточин. Перехід поступовий, межа хвиляста.

 

Мікроморфологічний опис

Дані мікроморфологічного аналізу грунту dfс вказують на слабку агрегованість маси. Мікроагрегати переважно прості, карбонатно-глинисті (рис. а), розділені звивистими порами. Мікробудова піщано-пилувато-плазменна, плазма світло-бура. Порожнинний простір добре розвинений, пори каналовидні, хаотично направлені, зустрічаються поодинокі щільні залізисті мікроорштейни в нижній частині профілю ґрунту (рис. б). Плазма просочена мікрокристалічним кальцитом (рис. в). Зерна первинних мінералів неоднорідні, переважно крупно- та середньопилуваті, часто вивітрені, кутастої та округленої форми. 

Мікробудова ґрунту кліматичного оптимуму відрізняється краще вираженою, в порівнянні з ґрунтом заключної стадії, агрегованістю. Виділяються прості та складні, до ІІІ порядку, гумусово-карбонатно-глинисті округлі мікроагрегати розділені розгалуженою сіткою пор (рис.  г). Гумус типу муль концентрується у вигляді згустків та грудочок. Коагуляція гумусу забезпечується насиченням плазми карбонатами, які просочують її у вигляді мікрокристалічного кальциту (рис.  е, з). Плазма карбонатно-глиниста, сірувато-бура. Пори звивисті (рис.  ж), по ходах рослин – каналовидні. В шліфах з перехідного горизонту плазма набуває бурих відтінків, зростає кількість карбонатних новоутворень, які у вигляді мікро- та дрібнокристалічного кальциту концентруються по порах (рис.  е-з).

Палеогеографічний висновок

Дані макро- та мікроморфологічного аналізу дозволяють діагностувати степовий тип ґрунтоутворення, з процесами послабленого гумусоутворення, активної карбонатизації та послабленого оруденіння, й віднести ґрунт кліматичного оптимуму dfb до чорнозему континентальних фацій, а заключної стадії dfc – до світло-бурого пустельно-степового. В ґрунтах дофінівського часу відображені риси підвищеної аридизації кліматичних умов (невелика потужність ґрунтового профілю, слабке перетворення мінеральної маси ґрунтоутворювальними процесами, підвищена карбонатність). Їх формування безперечно пов’язане зі степовим ґрунтоутворенням, на що вказує наявність кротовин та червоточин, висока карбонатність матеріалу. Ґрунт кліматичного оптимуму формувався у степових-сухостепових умовах, в той час як ґрунт заключної стадії – в сухостепових-напівпустельних. В порівнянні з сучасним чорноземом, дофінівський чорнозем має меншу потужність, слабше агрегований та більш карбонатний, що дозволяє говорити про формування ґрунтів дофінівського часу в умовах холоднішого та сухішого ніж сучасний, континентального клімату.