Проведені дослідження, на прикладі розрізу четвертинних відкладів Коробчине-Кар’єр, надають можливість у загальних рисах реконструювати зміни природи протягом плейстоцену, що відображено у структурі відкладів (в т.ч. будові похованих ґрунтових світ), характері та послідовності стратиграфічних горизонтів, а також зональних особливостях сучасних і викопних ґрунтів. Загалом, виявлені риси відповідають типовим властивостям субаеральних плейстоценових відкладів Побужжя на вододілах і можуть бути взяті за основу для кореляції з відкладами на суміжних археологічних пам’ятниках.
Так, профіль зонального голоценового ґрунту (чорнозему типового) відображає сучасні фізико-географічні обстановки південного лісостепу з відповідними гідротермічними показниками. Монолітні бурі витачівські ґрунти формувались в контрастних змінно-волого-посушливих специфічних умовах помірно-теплого клімату. Морфогенетичні властивості прилуцьких і кайдацьких викопних ґрунтів вказують на їх подібність з сучасними ґрунтами суббореального поясу. Однак, співставлення генетичних типів даних викопних ґрунтів із сучасними вказує на те, що у прилуцький час ґрунти формувались в умовах теплішого та ариднішого клімату, а у кайдацький – вологішого, у порівнянні з сучасним. Будова лубенської ґрунтової світи, з двома ґрунтами кліматичного оптимуму та ґрунтом заключної стадії, дозволяє найбільш чітко простежити стадійність ґрунтоутворення протягом цього теплого етапу плейстоцену. Лубенські ґрунти формувались у тепліших та вологіших за сучасні умовах, більш сприятливих для перебігу процесів вивітрювання.
Відклади лесових горизонтів (бузького, удайського, дніпровського, тилігульського, сульського) утворились в холодні етапи розвитку природи в перигляціальних умовах, коли процеси седиментації переважали над ґрунтоутворенням.
Особливості палеорельєфу, в певні палеогеографічні етапи, зумовлювали неоднорідні умови осадконакопичення. Так на розвиток в умовах днища і крутих (близько 45°) схилів балки вказують відклади сульського, лубенського, тилігульського і завадівського горизонтів, які відображають різкий ерозійний вріз, закладений ще у досульський час. В центрі кар’єру виявлено ознаки розмиву відкладів, який відбувся у тилігульський і ранньозавадівський часи, що відображено шарами смугастих пісків, на яких сформувались заплавні дерново-алювіальні ґрунти з характерним для завадівського горизонту кольором (червонувато- і жовтувато-бурим). Потужні дніпровські відклади (найінтенсивніший період лесоутворення) заповнили западини і згладили нерівності більш давнього (додніпровського) рельєфу, оскільки пізньоплейстоценові відклади мають практично горизонтальне залягання. Формування ґрунтів і лесів голоценового, бузького, витачівського, удайського, прилуцького, тясминського, кайдацького і, частково, дніпровського горизонтів в умовах вирівняного рельєфу, сприяло перекриттю окремих ґрунтів в світах і призводило до утворення спільних карбонатних ілювіїв. В локальних пониженнях рельєфу формувались вилужені ґрунти (наприклад ґрунт підстадії kdb1).
Проведені дослідження вказують, що на розповсюдження певних типів відкладів в цьому районі, поряд з глобальними подіями (розвиток покривних зледенінь, неотектонічні рухи земної кори) істотно впливали регіональні чинники, зумовлені особливостями рельєфу та гідротермічного режиму, характером переносу повітряних мас, властивостями материнських порід і т.п.
