Розріз 357
| Область | Черкаська |
|---|---|
| Район | Лисянський |
| Власна назва | Боярка заплавний |
| Природна зона | лісостепова |
| Населений пункт | с. Боярка |
| Рік дослідження | 2010 |
| Досліджували | Мацібора О.В. |
Розташований на правому березі р. Гнилий Тікич. Розріз закладено на високій заплаві, на висоті 1 м над рівнем урізу води і за 8 м від водотоку. Рослинний покрив представлений луками та окремими деревами. Серед різнотрав’я домінують: осока болотна (Acorus calamus L.), кропива дводомна (Urtica dioica L.), серед поодиноких дерев – верба (Salix viminalis L.) і дика груша (Pyrus communis L.). Профіль заплавного ґрунту представлений як гумусовими генетичними горизонтами, так і алювіальними відкладами, які перекривають гумусові горизонти, що є свідченням перервності процесів ґрунтоутворення.
Розподіл гумусу. Визначення вмісту органічної речовини в гумусових горизонтах алювіальних ґрунтів дало можливість оцінити інтенсивність процесів гумуфікації, які мали місце на етапах педогенезу, а також визначити характер рослинного покриву, під яким відбувалося формування ґрунтів. Сучасний ґрунт – горизонт H, час формування якого прийнято умовно вважати останні 100 років, характеризується відносно вищими показниками вмісту гумусу в порівнянні з ґрунтом 2 - горизонт Hgl. Ґрунт 1 відзначається концентрацією органічних речовин на рівні 3,74 %, в той час як вміст гумусу в ґрунті 2 складає лише 1,02%. Такий розподіл характеризує сучасні процеси гуміфікації як більш інтенсивні з одного боку, з іншого – в результаті поховання алювієм ґрунту 2 відбувалась втрата гумусу за останні 3210 років без надходження, чим і пояснюється така суттєва відмінність в значеннях даного показника для ґрунтів 1 та 2. З огляду на зазначене вище, можна сформулювати висновок про меншу інтенсивність рослинного покриву в межах заплави 3210 років тому (в порівнянні із сучасним) в результаті чого надходження органічних речовин в ґрунт 2 з рослинним опадом було суттєво нижчим. Така ситуація в загальних рисах відповідає характеристикам клімату кінця SB: адже формування ґрунту 3210 років тому відбувалося на початку теплого мікрокліматохрону hlb2-5 одразу після різкого і тривалого похолодання на етапі hlb2-4 чим і була обумовлена низька розвиненість рослинного покриву того часу.
Розподіл карбонатів. Вміст карбонатних сполук у досліджуваних ґрунтах характеризується майже ідентичними значеннями показників вмісту, які перебувають на рівні 0,24 та 0,25% для горизонту H та Hgl відповідно. Близькість значень показників концентрації карбонатів для двох різновікових горизонтів варто розглядати як свідчення подібності термічного режиму та режиму зволоження 3210 років тому та сучасності, що дозволило сформувати в ґрунтовій товщі однакову кількість карбонатних речовин.
Розподіл Mn. Вміст Mn у ґрунті 1 перевищує відповідний показник похованого ґрунту в 4 рази і становить 800 мг/кг в порівнянні з 200 мг/кг. Суттєві відмінності концентрації пов’язані зі значною біофільністю даного елементу і його приуроченість до горизонтів з високим вмістом гумусу пояснює накопичення Mn у великій кількості саме в сучасному ґрунті, а не похованому.
Розподіл Ni. Концентрація Ni в ґрунті 1 також переважає відповідний показник ґрунту 2: 20 мг/кг в порівнянні з 10 мг/кг. Такий розподіл варто пояснювати також дією вбирного комплексу органічних речовин, що і зумовило накопичення Ni в горизонтах з відносно вищим вмістом гумусу.
Розподіл Cr, Cu, Pb. Перевищення вмісту Cr, Cu, Pb у сучасному ґрунті, імовірно, пов’язане з дією одразу декількох факторів: природного та антропогенного. Природним виступає здатність зазначених елементів утворювати стійкі сполуки з органічними речовинами та склад материнської породи, а антропогенний знаходить свій прояв у надходженні важких металів з повітря як результат техногенного навантаження. Вплив зазначених факторів обумовив перевищення концентрації важких металів сучасного ґрунту над відповідним показником похованого: Cr (5 мг/кг в порівнянні з 4 мг/кг), Cu (30 мг/кг в порівнянні з 10 мг/кг) та Pb (50 мг/кг в порівнянні з 6 мг/кг).
Розподіл Mo. Виняток зі встановленої тенденції становить Mo, концентрація якого в похованому ґрунті (Hgl) вдвічі вища ніж у сучасному (H). Така ситуація може бути пояснена впливом вмісту карбонатів, які в ґрунті 2 хоч і не значною мірою, але переважають відповідний показник ґрунту 1.
Порівняльний аналіз концентрації важких металів (Mn, Ni, Co, Cr, Mo, Cu, Pb) по досліджуваним гумусовим горизонтам дав можливість визначити загальну закономірність вмісту даних хімічних елементів в ґрунті 3210 років тому і сучасному та встановити тенденцію, яка полягає в перевищенні значень концентрації важких металів сучасного ґрунту в порівнянні з похованим. Зазначена закономірність характерна для всіх хімічних елементів окрім Mo.
В межах досліджуваного розрізу виділяються два гумусовані прошарки: H та Hgl, які відповідають етапам ґрунтоутворення – періодам зменшення зволоження території з подальшим осушенням заплави, що уможливило розвиток трав’яного покриву з накопиченням органічної речовини і формування ґрунту на алювіальному матеріалі. Гумусові шари розділені алювіальними відкладами, які відповідають етапам зростання гумідності клімату, підвищенню рівня р. Гнилий Тікич, в результаті чого низька заплава зазнавала затоплення з формуванням руслового алювію.
Верхній ґрунт з горизонтом H (ґрунт 1) відповідає етапу сучасного ґрунтоутворення, тривалість якого за різними оцінками складає 100-150 років і характеризує кліматичні особливості сучасності. Саме з поверхневим ґрунтом слід порівнювати параметри ґрунтів попередніх етапів педогенезу.
За даними радіокарбонового датування, гумусований шар Hgl (ґрунт 2) характеризує ґрунтоутворення в кінці суббореального періоду голоцену - 3210±110 років тому. В хронологічній шкалі за М.Ф. Векличем, даний час відповідає початку теплого мікрокліматохрону hlb2-5. Відповідно, формування алювіального горизонту al1 відбувалося в наступному холодному мікрокліматохроні hlb2-6, а горизонт al2 був утворений в попередній холодний етап hlb2-4.
За М.Ф. Векличем похолодання в мікрокліматохронах hlb2-4 та hlb2-6 було тривалим та різким зі зниженням глобальних термічних показників на 1,5°С, а інколи і 2°С. Клімат був холоднішим, але помірним, що в лісостеповій зоні України відображено лесовими прошарками незначної потужності.